Інтерв’ю з народною артисткою України Ніною Матвієнко

Інтерв’ю з народною артисткою України Ніною Матвієнко

Україна пишається такою особистістю, як Ніна Матвієнко. Як нам відомо, багато сучасних гуртів хоче співпрацювати з Вами. Поділіться, будь ласка, спогадами про дитинство і про те, що Вас підштовхнуло присвятитися музиці?

Я думаю, що ніколи не можна говорити з позиції свого особистого «я», бо ми всі на цій землі Богом дані. І в кожного з нас є місія, своє русло, і це потрібно пам’ятати.

Часто говорять: «Ніна! Ніна!» Наче Ніна зриває зірки з неба, а насправді чим більше ми хвалимо людину, тим більше ми зменшуємо її побожність. Ми маємо хвалити Господа і святе ім’я Його і давати Йому поклін за Його дари.

Я довго не розуміла цього і хвалила маму, я думала, що це мама дала мені талант. Аж поки не почала ходити до церкви, і на цій життєвій дорозі, не раз спотикаючись, я почала розуміти, що це нелегка місія від Бога.

Якщо простежити, то в різних нелегких ситуаціях люди часто падають у відчай, замість того щоб звернутися до Бога. От, наприклад, їду я з водієм у машині, і колесом потрапляємо в ямку. Зазвичай водії в таких ситуаціях нервують, а ніхто не згадає про Господа і не скаже: «Слава Тобі, що все ціле і нічого не поламалось».

 

У такої видатної долі мали б існувати числені яскраві моменти. Чи могли б Ви щось особливе згадати й розповісти для нас?

У кожної людини є побутові справи на рівні сім’ї, стосунків жінки, чоловіка і дітей. Я завжди говорила, що в мене буде ідеальний чоловік, сім’я, не так, як було в моїй сім’ї в дитинстві: нестатки і прикрощі. Було непросте життя, оскільки було одинадцятеро дітей, і, по суті, ми дитинства не знали, бо весь час потрібно було працювати. У скутості життя післявоєнних років формувалося моє життя і свобода, оскільки люди залежали від колгоспів та різних переслідувань нашої нації. І ось, навчаючись у школі, одного разу я запитала в мами: «Мамо, а чому у нас в хаті ніколи не говорили про Сталіна,? Це правда, що люди дуже плакали, коли він помер?» А мама із сарказмом посміхнулась і каже: «Так плакали, що аж по п’ятах сльози текли».

У моєму житті був період, коли мені було дуже самотньо, було відчуття, що мене обдурили, використали. Протягом дня через побутові справи це відчуття згасало, але, коли наставав вечір, на самоті дуже важко було боротися з цими відчуттями. Одного вечора настільки було важко, що я з палаючим серцем, зі сльозами на обличчі молилася до Господа всією душею, тобто я не читала молитов, які написано, їх мало було для мене в той час. Я просто висловлювала Богові всі свої зранення і переживання. А десь вночі, приблизно від третьої до четвертої години, ніби вві сні я почула голос: «Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!» Через деякий час я почула знову цей голос, і після другого разу мені стало дуже легко, і я не могла зрозуміти, чи це сон, чи ні. Я не знаю, що це було, але після цих слів моє життя докорінно змінилося.

 

Яку роль у Вашому житті відіграє віра?

Віра для мене — це все! Це життя, народ, рід. Без віри було б нереально перемогти труднощі та різні пережиття як мені, так і цілому нашому народові. Якщо ми створені на образ і подобу Божу, якщо в нас всіх є частинка Божественного, дивлячись на історію нашого народу, я не розумію, як можна не вірити.

 

У світі існують різні погляди на монашество. А як Ви ставитеся до богопосвяченого життя?

Я дуже позитивно ставлюся до монашого життя, часто звертаюся в потребах за порадою до монахів, бо вважаю, що духівник потрібний кожному, чи молодому, чи старому. Я люблю відвідувати монастирі, перебувати в цій тиші, спілкуючись з монахами. Вони сприймають людей такими, якими вони є, дивляться на людину як на дитя Боже. Коли я приходжу до храму, пригнічена, повна своїх турбот, і коли я побачу усмішку монаха, наповнену Божою любов’ю, то одразу до певної міри забуваю всі земні турботи.

 

Як нам відомо, ваш син є монахом. Як ви поставилися до його життєвого вибору?

Мені було нелегко сприйняти це, але я поставилася з розумінням до його вибору. Звичайно, що я благословила його, для мене лише було важливо, щоб цей вибір був покликом серця, адже існують різні погляди на тих, що вступають до монастиря. Багато людей вважають, що люди роблять такий крок через життя, яке не склалося. Але минув час, і я зрозуміла, що в мого сина це дійсно в крові, і я, вважаю, не помилилася. І я дуже вдячна Господові, що подарував мені такого сина.

 

У Вашій родині чоловіки всі художники, а жінки — співачки. Як мистецтво у вашій сім’ї поширюється? І ще розкажіть, будь ласка, про особливий зв’язок матері Ніни з дочкою Антоніною.

Насправді ми з нею дуже різні, вона більше прагматична, а я романтична. Якщо порівняти наше життя з течією, тоя стараюся легко йти по житті, стараюся приймати все так, як мені дається, а вона ж навпаки старається шукати пояснення усім подіям.

Я вважаю, що мистецтво є місією нашої сім’ї, яку дав нам Господь, щоб ми служили нею для інших. Так, як Тоні передався мій голос, так і моїм синам передався дар малярства від батька, вони розписують церкви та пишуть ікони.

 

Що таке патріотизм і як він має проявлятися в житті людини?

На мою думку, патріотизм — це бути вірними дітьми своєї батьківщини. А проявлятися він має в любові один до одного. Патріотизм має зароджуватися в сім’ї, в домашній церкві. На мою думку, патріотизм не проявляється в мітингах, страйках чи в ненависті до інших народів, їхніх релігій та традицій. Патріотом є той, хто до кожного українця ставиться як до брата чи сестри.

 

Існує ще одна дивовижна грань Вашого творчого обдарування — Ваша закоханість у літературу, в українську мову. Як народилася така особлива любов у Вашому серці?

Тут я хотіла б подя­кувати своїй мамі, адже саме вона прищепила мені цю любов до рідного краю і мови. Саме вона мені із самого дитинства говорила, що мова — це є скарб нашої наци. Тому я стараюся якомога більше поширювати українську мову і традиції чи то через спів, чи через друковане слово.

 

Що б Ви хотіли побажати нашим читачам?

Раніше я казала, що кожна людина мусить мати духовного провідника, тому я бажаю, щоб ви були такими провідниками народу, патріотами своєї Батьківщини. А кожному читачеві журналу «Господь і я» бажаю знайтидля себе багато духовної поживи й бути вірними синами свого народу.

 

Розмовляв:

бр. Домінік Налисник, ЧСВВ