Інтерв’ю з Блаженнішим Святославом Шевчуком, Главою УГКЦ

Інтерв’ю з Блаженнішим Святославом Шевчуком, Главою УГКЦ

 Ваше Блаженство, які відчуття охопили Вас, коли Ви довідались про рішення Синоду стосовно вибору Вас Главою УГКЦ?

- Я не знаю. Мабуть те все словами трохи важко передати, але я відчув, що на мої плечі, направду, спадає дуже велика скеля (сміється), яку я мушу прийняти, а потім ті всі завдання, які із цим пов’язані, сповняти. Але багато владик мене потішали, говорили, що, коли Господь Бог кличе, завжди дає благодать, свою силу, для того, щоб це виконувати.

 

 Яка, можливо, фраза, кредо чи приклад якогось авторитета підтримали вас у прийнятті цього рішення?

 У той час я не шукав фрази якоїсь авторитетної особи. Що мені на думку спало в той момент, то це слова Діви Марії: «Ось я слугиня Господня. Нехай мені буде по слову твоєму». Бо якось так моя особа завжди з тою подією Благовіщення пов’язана (сміється). Може, то Вона якраз і була найбільш авторитетною особою, зокрема в той час.

 

 Чого вимагає Церква від монашества сьогодні?

 Думаю, люди очікують від монашества, щоби монах був дійсно монахом. Я вже не раз пригадував слова св.. Василія Великого, який дуже чітко відповів імператорові, що сказав йому, що так до нього ще ніхто ніколи не говорив. Св. Василій сказав: «Мабуть, ви ще дотепер не зустрічали справжнього єпископа». Переконаний, що оця автентичність та справжність монаршого життя потрібна сьогодні в Церкві, а коли мова йде, зокрема, про автентичність монашого покликання, то відчуваю, що наші люди, наші віруючі, справді хочуть бачити в монахові особу, яка вмерла для світу і живе для Бога. То є таке, я би сказав, дуже вимогливе покликання: щодня для того світу з його принадами, спокусами, можливо, навіть якимись вигідними пропозиціями необхідно вмирати. Тоді монаше життя буде ставати щоразу більш справжнім.

 

 Цей номер журналу присвячено Блаженному папі Іванові Павлу ІІ. Ким для вас є постать цього Папи? Що з його життя Вам найбільше запам’яталося?

 Іван Павло ІІ був настільки багатогранною особою, я вже це багато разів повторював, що якось до кінця його можна зрозуміти лише з плином часу, з перспективи історії. Але оскільки ваш часопис молодіжний, хотів би розповісти одну історію, я її розказував уже студентам Києво-Могилянської академії. Папа Іван Павло ІІ мав звичай завжди в Різдвяному пості служити окрему Св. Літургію для студентів. Я завжди на ті літургії ходив, тому, що він дуже був простий, але дуже глибоко спілкувався зі студентами, з молоддю і завжди готував для них таке, я б сказав, дуже актуальне і зрозуміле слово. І ось під час однієї такої Літургії в базиліці Св. Ап. Петра вийшов молодий студент читати своє прошеня під час молитви вірних. Замість того, щоб його читати, він повернувся до Папи і почав картати його дуже гострими, грубими словами, що Папа такий-сякий, поганий, Він те погано робить і те, з поганими людьми спілкується. Уся базиліка завмерла: всі думали, що ж то далі буде, бо поряд стояв швейцарський гвардієць. Але Папа навіть не поворухнувся, схилив голову й до кінця вислухав усі ці публічні звинувачення такого молодого когутика. Коли той виговорився, прочитав свою молитву і зійшов, і Літургія продовжилася своїм чином. Потім, кажуть, Папа повернувся до свого секретаря і сказав йому: «Він дуже про мене погано говорив». Той відповів: «Святіший Отче, дуже погано говорив, завтра ми будемо в усіх газетах і журналах» (сміється). Але для мене це був приклад публічного упокорення папи перед тим молодим студентом, який, можливо, не до кінця розумів, де він є і до кого звертається. А для всіх інших студентів це був приклад надзвичайної покори папи, який дійсно мав настільки велику силу духу, що міг до кінця вислухати такі, я б сказав, публічні оскарження, цілком безпідставні, вислухати з надзвичайною любов’ю. Думаю, що цей студент, мабуть, на все своє життя запам’ятав той момент. Цікаво, яка його дальша доля, гадаю, що це була нагода для глибокого навернення для цієї молодої людини.

 

 Коли Кароль Войтила був обраний на папський престіл, Вам було лише вісім років. Чи запам’ятався Вам цей час?

 Я пам’ятаю, як моя бабуся слухала «Радіо Ватикан» і казала «О, ми маємо нового папу». Також пригадую, що тодішні радянські ЗМІ, зокрема програма «Час» теж повідомила, що на Папу обрано поляка. Це було велике стривоження. Хоча, можливо, я до кінця і не розумів тоді, що означає той вибір і хто такий Папа, і власне, в який новий період своєї історії разом із цією особою входить уся Католицька Церква.

 

 Кажуть, що Блаженніший Святослав даний Богом для нас, так само, як свого часу Іван Павло ІІ для всієї Церкви. Ви обрали напрям подібно, як і Папа — праця з молоддю. На вашу думку, ким є молодь для Церкви сьогодні?

 Молодь для нашої Церкви є величезним скарбом, який ми маємо, але мусимо його відкрити. Молодь для нашої Церкви є майбутнім, яке ми маємо будувати, і молодь для нашої Церкви є направду великою надією, яку ми разом маємо сповнити. І я відчуваю, що молодь зараз дуже потребує підтримки з боку Церкви й очікує від нас чітких орієнтирів для свого життя.

 

 Чи можливо створити традиційні щорічні з’їзди молоді УГКЦ, на взірець з’їзду молоді в Мадриді?

 Це вже була моя пропозиція, яку я озвучив не один раз в різний спосіб, розповідаючи про щорічні єпархіальні конгреси молоді, які ми проводили, зокрема в Аргентині. Наскільки я знаю, є такі зацікавлення, але, я думаю, ми спочатку повинні організовувати єпархіальні конгреси тобто з’їзди молоді, як би це назвали, це вже, гадаю, другорядне. Тому, що вважаю, що нам треба максимально наблизитися до молоді. Якщо це буде загальний конгрес, все таки це буде бодай ближче до конкретних єпархіальних обставин.

 

 На Вашу думку, що повинна молодь наслідувати в блаженному папі Івані Павлі ІІ?

 Є дуже багато речей, зокрема їх підсумував був у своїй проповіді Святіший Отець Бенедикт XVІ під час беатифікаційної Літургії. Там було кілька чітких підсумків, які для молоді, думаю, дуже актуальні. Найперше папа Іван Павло ІІ завжди закликав і допомагав завжди пізнавати правду, тому, що був переконаний, що правда визволяє. Молода людина завжди шукає свободи, але, можливо, навіть не знає до кінця, де і як ту свободу можна здобути і як бути свобідним. Тут, на мою думку, Святіший Отець Іван Павло ІІ, згідно Христових слів, дає чіткий дороговказ: «Пізнайте правду, і правда визволить вас». Другий заклик дуже цікавий і важливий. В ньому Папа представляє Ісуса Христа як того, хто може бути справжньою життєвою дорогою. Папа Бенедикт XVІ повторив фразу, що людина є дорогою Церкви, а Христос є дорогою людини. Я думаю, що саме це є завданням Церкви: обрати молоду людину, можливо, як такого особливого адресата всіх своїх зусиль душпастирської опіки, а відтак тій молодій людині вказати, що Христос є її життєвою дорогою, яку вона має якраз у молодому віці для себе обрати, а потім усе життя нею іти. Ще третя риса, яку Святіший Отець завжди пропонував молодій людині, вона особливо актуальна, можливо, в Україні, це навчитися любити і бути відповідальним у любові. Є дуже відома праця Святішого Отця, ще як Кароля Войтили, яка так і називається — «Любов і відповідальність». Це дуже особливий заклик для того, щоб навчитися любити іншого, зокрема коли мова йде про кохану особу, з якою хочеться будувати своє життя згідно з християнськими засадами, жити й будувати свою подружню любов. Таким чином Іван Павло ІІ є надзвичайно глибоким учителем сучасної молоді.

 

 На завершення: що б ви хотіли побажати нашим читачам?

 Я хотів би побажати нашим читачам три речі. Перше: не боятися бути християнами, бо дуже часто сьогодні, коли молода людина приходить до душ пастиря чи навіть до єпископа, вона часами представляє ту трудність, як нелегко сьогодні бути молодим християнином поза межами церковної огорожі. Але я хочу заохотити не боятися. Святіший Отець Іван Павло ІІ свого часу говорив: «Не бійтеся!». А потім сказав «Переступіть поріг надії, бо якраз Христос є тими дверима через які треба не боятися увійти». Друге, про що я хотів би просити молодь: шукаючи відповіді на ті питання, які ставить молоде життя, шукати їх з допомогою Церкви, духовного порадника, не боятися часто приступати до Св. Тайни Сповіді, де можна справді в дуже особистий спосіб отримати якусь духовну пораду і таким чином дуже глибоко, серйозно і відповідально вирішити свої життєво важливі потреби чи проблеми, як ми сьогодні говоримо. І третя річ, зокрема на основі тих різних подій, які тепер відбуваються в нашій державі: хочу застерегти молодь від різних проявів екстремізму, які сьогодні, на жаль, відбуваються. Дуже часто молодь хочуть спровокувати у її молодечій запальності, до різних дій. Цього року маємо цілу суспільну дискусію довкола питань червоного прапора та інших подій, які просто провокують до таких агресивних подій. Наступного року відбуватиметься Євро 2012, знову ж таки постане питання агресії серед уболівальників. Воно дуже актуальне й дуже небезпечне, і молода людина може впасти в такий коловорот небезпеки. Отож, Ісус Христос є учителем миру. Церква цей мир передає, а молода людина має його підхопити і внести в сучасне суспільство.

 

 Дуже Вам дякуємо, Блаженніший владико! Нехай Господь кріпить Вас і дає Вам сили та наснаги на Вашому, а з Вами й нашому шляху!


Розмовляли:

о. д. Климент Грещак, ЧСВВ

бр. Роман Мельник, ЧСВВ