Інтерв’ю із Зоряною Опалинською, учасницею руху «Чистих сердець»

Інтерв’ю із Зоряною Опалинською, учасницею руху «Чистих сердець»

Вона реаліст, а тому не береться воювати за справедливість. Достатньо, каже, працювати над собою і за себе ж відповідати. Звідси усе й починається. Рух «Чистих сердець», до якого належить Зоряна, проповідує дошлюбну чистоту і вірність у шлюбі. Про страхи і переживання, радощі і плоди участі у Русі йтиметься далі.

Як виникала ваша спільнота?

Все почалося із з’їзду молоді Стрийської єпархії Української Греко-Католицької Церкви. Мені випала нагода побувати на ньому, зовсім випадково. Це вже потім я зрозуміла – геть не випадково. На цьому з’їзді о. Олег Кобель поміж слів згадав про ідею зародження Руху, закордонного аналогу, основна якого – дотримання дошлюбної чистоти. Ця ідея мені сподобалась і я зателефонувала до о. Олега, який радо мене вислухав. Тоді це якраз було у дитячому таборі. Саме там, разом із ще одною дівчинкою, ми зголосились розпочати. З допомогою отця Олега, 24 червня 2011 року в Підгірцях, що на Стрийщині, ми прийняли присягу.

Згодом я дізналася, що ідея такого Руху виникла у протестантському середовищі: дві дівчини прийшли до пастора пожалітись на те, що ровесники  висміюють їх постанову дошлюбної чистоти. Пастор запропонував їм об’єднатися у спільноту. Однодумців усе більшало, через три роки вони навіть збиралися з демонстраціями перед Білим домом, де налічувалось близько 200 тисяч осіб, популяризуючи свої переконання.

Скільки учасників Руху сьогодні?

Незабаром виповниться 5 років, як ми існуємо. Нас вже більше 300 осіб. Однак цікаво, що є такі учасники, які не виявляють своєї участі – підтримують Рух приватно. І це нормально. Ми – не спільнота, а рух. У нас немає статутів і ніде офіційно реєструватись не треба. Найважливіше – для себе і для Бога дотримуватися обіцянки в своєму серці, не обов’язково говорити про це людям. Тепер учасників руху настільки багато, що по вулицях часто можна зустріти когось із обручкою, свідченням нашого руху. Тому можемо легко один одного впізнавати.

Рух існував спершу лише у Стрийській єпархії, а тепер члени Руху є і в Івано–Франківській області, і в Тернополі. Можливо є також із центральної та східної України. Під час освячення Патріаршого Собору в Києві присягу приймало багато молоді. Ідентифікувати можна їх усіх за срібною обручкою, як це було спроектовано на початках.

Чи має Рух за чистоту якийсь духовний провід  духовні бесіди, реколекції?

У нас є сталий духівник, хоча кожен священик може давати науки. Ми не маємо постійних тематичних зустрічей, але періодично проводяться реколекції в різних містах; маємо також щорічні з’їзди Руху. Також проводяться табори для учасників та симпатиків Руху. Зокрема, цьогоріч табір відбувався у Журавнобагато нових членів там прийняли присягу. Табір мав, можна сказати, дуже романтичну атмосферу: кіно під відкритим небом, на яке хлопці запрошували дівчат, нічні чування. Крім того, о. Олег, наш духівник, молиться кожного вівторка за учасників Руху.

Як виглядає процес вступу до руху?

Коли я вступала до Руху, не було якихось чітких правил. Спочатку це відбулось так: ті, хто присягали, стояли під час Божественної Літургії зі свічкою, а під час молитви «Вірую» запалювали свічку як символ тієї палаючої віри для прийняття присяги. Вже після Служби Божої клякали і зачитували текст присяги. Зараз присяга дещо видозмінилась, має форму радше молитви-обіцянки із духовними зобов’язаннями, ніж обітів. Наприкінці Літургії “новопосвячені” кладуть квіти до Богородиці, що символізує посвяту Діві Марії. Для мене присяга була дуже урочистою. Найперше через розуміння, що ти обіцяєш не комусь, а самому Богові. Неймовірний трепет проймає, коли людина серйозно і свідомо вирішує і хоче цього з любові до Бога.

Сьогодні молоді живуть переконанням, що все потрібно спробувати, пізнати, навіть якщо в майбутньому цього не повторювати. Що б ти сказала їм?

Мені дивно, що молодь не хоче спробувати найперше всього доброго, а вибирає спочатку найгірше. Пригадую колись побачений малюнок, де було зображено простору галявину із загородою, що її приготував Бог. І зробив Він це не просто так, а застерігаючи від прірви. Бог як Добрий Люблячий Батько застерігає дитину не гратись із розеткою, і має на те об’єктивні причини.

Справа в тому, що шкода любові, яка втрачає своє справжнє значення. Людина в ранньому віці не є свідомою вповні, як їй треба любити. У час дозрівання хлопцю і дівчині важко розпізнати справжність почуттів. Найчастіше це лише імпульс, який треба стримувати. Але, гадаю, єдині, хто може донести до молоді правду, це батьки.

Якщо батьки будуть прикладом для дітей і порадниками, то в дитини буде якась опора у майбутньому. Спадають на думку слова моєї вчительки про раннє статеве життя: «Дівчата і хлопці, ви хочете, щоб вас любили трішки чи багато? Оце трішки – це ваша фізична частина, яку пізнають, коли ви будете статево співжити до шлюбу. А оце багато – то ціле ви, про яке так і не дізнаються, якщо будуть зважати тільки на імпульс».

Чи має життя у чистоті до шлюбу, окрім духовних аспектів, аспекти фізіологічні?

Як медичний працівник можу сказати, що існує багато ризиків раннього статевого життя. Презервативи не захищають від СНІДу, яким популярним не було б це твердження. У молодому організмі недостатньо сформований імунітет для того, щоб часто змінювати партнерів. Коли розповідаю про медичні аспекти статевого життя у передшлюбних науках, то часто наголошую молодятам на тому, що про такі медичні аргументи треба говорити зі своїми майбутніми дітьми і говорити у себе вдома. Ні телебачення, ні ЗМІ не зможуть цього розказати краще. А молодь, на жаль, найчастіше хоче спробувати заборонене, доросле – наркотики, алкоголь, безладні стосунки. Нехай їм це і дасть якийсь досвід, однак із невтішними для здоров’я наслідками.

Що б Ти порадила молодій людині, яка бажає дотримуватись чистоти до одруження?

Коли я вступала до Руху, то не мала хлопця і, можна сказати, не бачила якихось проблем. А згодом почала зустрічатися з хлопцем і, скажу вам відверто, зрозуміла, що не так просто бути в цьому Русі. Проте обіцянка і обручка є важливим нагадуванням. Є люди, які вважають, що не обов’язково носити обручку, а слід просто зберігати цю обіцянку в своєму серці. Можливо, але обручка насправді десь тебе стримує. Я  свідома, що пообіцяла Богові, а коли людина згадує про це, то і згадує відповідно причини цієї обіцянки. Банально, але коли в тебе тривалі побачення, то необхідно знати межу. Якось священик нам говорив: «Коли хлопець з дівчиною пристрасно цілуються, то це те саме, коли маленькі діти сидять на бочці з порохом і мають в руках сірники. Колись та бочка може вибухнути. Тому будьте свідомі того, що коли йдете на побачення, вас йде не двоє, а троє – Бог з вами також ходить на побачення. Якщо вам тяжко стриматися, то ходіть на побачення парами».

Коли розпочинаєш якусь працю, то хочеш побачити результат. Коли бачиш пари, які вже одружилися, дотримуючись чистоти, відчуваєш велику підтримку.. Це  інший вимір щастя. Для двох людей, які так довго чекали, одруження є справжнім щастям. Часто молодята усе забувають, готуючись до весілля, надто переймаються підготовкою до нього, а сам день одруження стає часом, який потрібно пережити, дочекавшись наступного дня. Однак зовсім по-іншому все відбувається в тих, які чекають моменту шлюбу. Як тоді сяють їхні обличчя!

Поняття «любов» сьогодні дуже різне для кожного. Що для Тебе означає це слово?

Думаю, що кращого визначення любові за те, яке дав апостол Павло у листі до Коринтян, немає. Коли людина говорить: «Я тебе більше не люблю», то це значить, що любові не було. Коли чуєш  «я тебе може й люблю, але те і те мені в тобі не подобається», значить, це також сумнівна любов, бо любити – це сприймати цілісно. Я думаю, що коли любов приходить, то одразу стає зрозуміло, що це вона. Сумніви будуть завжди. Однак слід пам’ятати, що коли Бог на першому місці, то все решта – на своєму. Справжня любов є та, якою Бог любить нас, а людська любов – то лише маленька подоба Божої. Все життя ми лише намагаємося наблизитися до справжньої Божої любові.

Що порадиш тим людям, яким важко знайти свою любов?

Сьогодні можна простежити серед молоді тяжіння до крайнощів: одні твердять, що любові нема, інші  при кожній нагоді говорять «Я тебе люблю». Тим, хто ще в пошуках, хочеться порадити: не бійтесь чекати. У кожного члена Руху Чистих сердець є обручка, на якій написано «Справжня любов чекає». Чекає! Насправді це слово є мірилом довіри Богові. Головне не боятися чекати. Не керуватись у своєму виборі страхом, страхом залишитися самотнім. Часто пари із великим досвідом подружжя нарікають, що їхній чоловік чи дружина не такі, як їм би хотілося мати. На жаль, це саме через те, що багато з них одружувались через боязнь залишитись без нікого. Людина не довіряє Богові, помиляється, а потім усе життя Богові дорікає.

Що додає тобі сили і мотивації на обраному шляху?

Той, хто має найбільше сили, додає сили всім. У нас в Русі, крім присяги, є певні обов’язки: часта Сповідь, читання Святого Письма. Звичайно, ніхто не перевіряє, чи ти це виконуєш. Але із свого досвіду скажу, що дуже допомагає Сповідь і Євхаристія. Крім того, я є людиною слова: що пообіцяла, те виконую. Взагалі не знаю, що б я робила без Бога. Не розумію, як живуть ті люди, які кажуть, що Бога нема. Їм напевно дуже тяжко живеться. Я завжди можу попросити про допомогу небесного Батька, а їм у такому випадку всю надію доводиться покладати на себе.

На твою думку, що важливо пам’ятати молодим при виборі майбутнього чоловіка чи дружини?

Під час зустрічей хлопець і дівчина мусять зрозуміти самі для себе, чи бачать вони у своїх партнерах майбутнього чоловіка чи жінку. Власне, причиною моїх розлучень з хлопцями було те, що я не бачила в жодному з них свого майбутнього чоловіка. Є дуже гарна молитва за майбутнього чоловіка, де є прохання про те, щоб він любив Бога більше, ніж мене, щоб міг бути не тільки коханим, але й другом, щоб вмів говорити не тільки компліменти, але й виважено вказувати на недоліки, щоб був не тільки розумним, але й мудрим. Мабуть, це ідеал, але ідеалу слід прагнути.

Що означає запросити Ісуса у своє життя закоханим парам?

Це означає попросити Ісуса стати другом. І щоб любов до Ісуса була справжньою. Важливо, щоб закохані були свідомі того, що зло, яке вони чинять, болить Ісуса. Ніхто ж не хоче справжньому другові зла. А як на мене, гарно мати такого чудового Друга. Коли запрошуєш Ісуса у своє життя, треба вчитись Його відчувати. Як дитина – відчувати Ісуса.

Розмовляв бр. Яків Шумило, ЧСВВ

студент ІІІ курсу